Людина, яка боїться підвищити голос за свою свободу, - це не вільна людина. Усі ми народжені бути вільними, але для кожного з нас воля набуває різних значень. Запитаєте від чого це залежить? Відповідь можна шукати у цінностях суспільства, в мріях людини, в обставинах, що склалися, а точніше, що склала сама людина, в способі її мислення, а отже, і в способі її життя. Але, на мою думку, увагу потрібно концентрувати саме на внутрішньому світі людини, на своє Я. Так, звісно я погоджуюся з тим, що ми всі є “ рабами ” суспільства в якому виросли, а точніше народилися, але я ніколи не погоджуся з тим, що ми не маємо вибору будувати своє майбутнє. Вибір…із нього побудоване все наше життя. Кожного ранку, прокидаючись, людина вже робить вибір. Деякі з них є неважливими, а точніше, під впливом обставин, стали буденними, а деякі ми робимо раз в житті і тому нас охоплює страх за наслідки. Інколи цей страх настільки великий, що ми так і не наважуємося щось зробити чи сказати, але це також є нашим вибором, що правда, в порівнянні з діючим є пасивним, але це вибір. Інколи ми його не маємо, я говорю про те, що ми не можемо вибирати в якій сім ’ ї, чи в якій державі народитися, якою мовою розмовляти. Це обставини на які ми не можемо впливати, але їх обрали інші люди, тобто вибір все одно був, щоправда він стосувався не нас. І якщо вам хтось скаже: “ Я не мав вибору ” , не вірте йому, вибір завжди є просто потрібно пошукати. Ніколи в житті немає безвихідних ситуацій, просто є люди, які його не бачать, або ще гірше бояться усвідомити, що він є. І тоді людина нарікає на долю. Я впевнена, що немає такої людини в світі, яка хоча б раз не сказала: ” Така моя доля ” . Ми говоримо про долю, як про особу яку ніхто ніколи не бачив, не відчував, не міг доторкнутися до неї і ніколи цього не зможе зробити, але вона точно є і найголовніше, що це щось реальне, що відіграє чи не найважливішу роль у нашому житті. Хтось із серйозним виразом обличчя скаже, що саме так воно ї є, а хтось просто посміхнеться. Я ні в якому випадку не буду засуджувати думку перших, адже це їхній вибір, але підтримати також не можу. Невже ви дійсно вважаєте, що ми народжені для того, щоб прожити вже кимсь заплановане “наше” життя, що кожна людина живе, щоб виконати примхи долі і з чистою совістю піти в небуття. Я вважаю, що так може говорити лише слабохарактерна людина, яка навіть не пробує боротися за свої права. А навіщо? Я живу так, як є і мені це подобається. На запитання: “ А як ти живеш? ” , звучить проста і передбачувана відповідь – нормально. А як це, нормально? Нормально – це як всі. Можу сказати лише одне, що людина, яка вважає, що вона живе нормально не живе, а проживає своє життя, і вже точно не є вільною. Тоді про яку свободу можна говорити? Де і як виражається твоя свобода? Вона така, як і у всього суспільства, адже ти живеш нормально, як всі? Тобто можна зробити висновок, що ми всі є вільними, вільно поширюємо свої думки і вони у всіх однакові. Скажете ні? Скажете, що ми всі індивідуали і наші думки різні! А як же тоді нормальне життя, як же тоді цей вами побудований міф про ідеальне суспільство де всі розуміють один одного з полу слова? А всі-це хто? Це люди які тебе оточують, рідні, друзі чи навіть твій вчитель чи наставник? А хто тобі сказав, що вони правильно живуть? І взагалі, як це правильно жити, хіба можна жити не правильно? На мою думку, нормальне життя – це вільне падіння, і чим швидше ми зрозуміємо, що ми не такі, як всі, що ми хочемо прожити це життя за своїми правилами, а не за правилами суспільства, які нам так старанно нав’язують все життя, тим швидше ми розправимо крила і станемо жити не нормальним, а своїм, вільним життям. Мій вчитель з філософії любить повторювати слова: ” Людина усвідомлює, що вона живе лише тоді, коли робить щось проти правил ” . І я з ним цілком погоджуюсь. До тих пір, доки ми живемо нормально, як всі, ми не відчуваємо, що ми живемо. Ми як запрограмовані роботи: зранку прокидаємося, ідемо на роботу, чи на навчання, ввечері повертаємося додому, робимо свої буденні справи, лягаємо спати і так щодня, аж поки в нас не прокинеться своє Я, яке було приковане ланцюгами суспільних відносин, і не почне себе виражати. От саме тоді, піддавшись бурхливим емоціям, ми розуміємо, що живемо. Свобода – це такий стан душі, який можна порівняти з вільним польотом. Багато хто вважає, що він вільний, але це не так, багато кому залишається лише один крок, щоб перетнути цю невидиму лінію “ свобода ” , але він так і не наважується цього зробити, а хтось все життя проводить у пошуках свободи, навіть не здогадуючись, що вона тримає його за руку, потрібно лише озирнутися . Хтось не хоче буди вільним, хоче бути полоненим почуттів (я маю на увазі закохану людину), але він не усвідомлює, що проявляючи свої почуття та емоції він вже вільний, тому що він втілює свої мрії у реальність, він живе, можливо не так, як комусь хочеться, але він - живе. І ми не маємо права засуджувати людину лише за те, що нам не до вподоби спосіб її життя. У всіх нас є вибір, як прожити це життя, і не потрібно жити дивлячись на інших, потрібно прожити його, як нам хочеться, адже воно в нас одне. Кожний з нас народжений бути вільним, а вже як ми будемо розпоряджатися цією волею залежить лише від нас. І не варто нарікати на свою долю, адже саме ми її будуємо і втілюємо в реальність.
Warriors of Honor
